21 квітня

17:30

ЛІРА

Потрібно розуміти, як це, коли твої фільми ніде не показують, а ти продовжуєш їх знімати і лише наприкінці 80-х, коли ти вже 20 років працюєш, п’ять людей там, п’ять людей тут раптом починають говорити: “А це взагалі непогано, давайте це покажемо.” А у тебе всі ці фільми у поганій якості, вони погано збереглись. Все це життя його змінило, але він не зламався і це можна побачити у його останніх фільмах, наприклад, у “Сепіо”: заміський будинок, літо, ми спостерігаємо за героїнею, яка щось читає, дуже повільно, у геть канікулярному дусі, як наче вона на один чи два дні має повну свободу дій. Вона пише листа своєму коханому, йде в душ, виходить з душу, переодягається, а ми повільно линемо за нею, за її рухами. У цьому дуже багато жіночності, дуже багато тепла сонця та зелені трави. І ми бачимо, що в цьому кіно нема надламу.”

З інтерв'ю куратора програми Кірілла Адибекова (Москва) про Франса ван де Стаака, “художника-самоучку, режисера, “сина чоботаря”. І як сина чоботаря - навряд чи відомого режисера, який зняв більшість своїх фільмів на свої мистецькі виплати.


Соната
Франс ван де Стаак
Нідерланди / 1975, 4 хв

Конкретна поезія на межі між зображенням, звуком та словами.


Сепіо
Франс ван де Стаак
Нідерланди / 1996, 31 хв

Акторка занурена в літо, її закадровий голос повідомляє про її почуття, але нічого - про зовнішні по відношенню до подій причини.


Із однієї роботи Баруха де Спінози
Франс ван де Стаак
Нідерланди / 1973, 32 хв

Комбінаторний підхід до "Етики" Спінози, де філософія стає саме дією, діяльністю. Формальний експеримент - за участі простору, тексту та акторів.